Ілюстровані оповіді Матриця і число
Кольорові скельця, які він знаходив сам
Від цих слів стискається серце. Мабуть, це найважливіше й найпрекрасніше з усього, що прозвучало в нашій розмові.
Адже ті дитячі пошуки каштанів, горіхів і кольорових скелець у траві й були для нього найпершим, найважливішим уроком інтуїції. Тоді ви й почали вчити його «бачити в темряві».
[…]
Він знаходив їх тоді, бо вірив вам. І яке ж це щастя, що він вірить вам і тепер, коли вже виріс, став студентом і вивчає суху вищу математику. Виявляється, ті кольорові скельця нікуди не зникли. Вони просто виросли разом із ним і перетворилися на матриці, нескінченні ряди й закони фізичних середовищ.
Єднають діда-бунтаря й онука-першокурсника зовсім не формули з підручника. Їх єднає безмежна дитяча довіра, спогад про те, як разом шукали дива, і ваше вміння показати онукові світ згори. Хоч скільки мине років і хоч якими складними стануть його рівняння, він завжди пам’ятатиме, що першим, хто навчив його по-справжньому бачити цей світ, був його дід.
Як знову говоритимете з онуком про матриці чи про лад, що є у світі, нагадайте йому про ті кольорові скельця. Як гадаєте, чи всміхнеться він, коли ви скажете, що гарний математичний здогад — то ще одне кольорове скельце, яке він нарешті розгледів серед хаосу формул?